Новости‎ > ‎

2017/11/28 Дмитро Коваль - науковий блог "Символізм образу Міжнародного кримінального суду в українському інформаційному просторі"

Отправлено 1 дек. 2017 г., 0:17 пользователем Mykola Pashkovsky   [ обновлено 1 дек. 2017 г., 0:18 ]
 На сайті Українського католицького університету у рамках проекту Школи права УКУ “Перехідне правосуддя та примирення в Україні” (http://law.ucu.edu.uaопубліковано науковий блог к.ю.н. доцента кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Національного університету «Одеська юридична академія», експерта ГО Truth Hounds Дмитра Коваля "Символізм образу Міжнародного кримінального суду в українському інформаційному просторі"

Потенціал міжнародних кримінальних судів та трибуналів по забезпеченню ефективної транзиціїї чи то навіть трансформації в пост-конфліктних суспільствах, залежить від багатьох факторів. Серед них часто називають довіру до суду, його авторитетність, сприйняття суспільством, рівень впливу на колективну пам’ять, юрисдикційні можливості тощо. Одним з чинників, що визначає те, як запам’ятовується та сприймається діяльність таких судів у суспільстві є загальний образ відповідного суду, закарбування якого у пам’яті та свідомості індивідів залежить від комбінації різноманітних ідей, подій та понять, як пов’язаних з діяльністю таких судів чи трибуналів, так і ні.

В цій замітці спробую в загальних рисах пояснити про який саме «образ» міжнародного кримінального суду йдеться та що може вплинути на його формування. Щоб бути більш конкретним, сконцентруюсь на формуванні образу Міжнародного кримінального суду в українському суспільстві та впливі медіа на цей процес.

Власне, тему цієї замітки можна окреслити й вужче: чи впливає на сприйняття Міжнародного кримінального суду в Україні присутність у медіа просторі вигаданої українськими журналістами назви цього суду – Гаазький трибунал? Тією лінзою, крізь яку планую поглянути на проблему є символічний інтеракціонізм – соціологічна теорія, заснована Гербертом Мідом та продовжена багатьма видатними дослідниками, серед яких Герберт Блюмер, Ірвінг Гофман та багато інших.

Символічні інтеракціоністи наголошували, що будь-які ідеї, концепти, інституції чи явища повинні сприйматися крізь призму індивіду, адже саме індивід наповнює їх змістом. Таким чином, саме індивід формує відповідний образ, скажімо інституції. Цей образ не з’являється в його свідомості автоматично в об’єктивованому вигляді, тобто вигляді, в якому був випродукований оточуючим середовищем. При його формуванні важливим є не стільки суть об’єкта або явища, скільки значення (meanings), якими індивіди їх наділяють.

Звідки ж беруться такі значення та що впливає на формування образу? Вичерпної відповіді на це питання не існує. Найнесподіваніші комбінації подій та міркувань, ідей та явищ, іншими словами їх контингентна констеляція, можуть визначати те, яким буде сформовано образ в свідомості індивіда.

Щоб уникнути ілюстрування попередньої тези через вигадані образи міжнародних кримінальних судів, звернемося до реальних прикладів з історії.

Один з таких знаходимо у статті Л. Дугласа, що була опублікована в збірнику статей «Нюрнберзькі трибунали: міжнародне кримінальне право після 1945 року». Автор вказує на те, що для американського суспільства образ Нюрнберзького трибуналу тісно пов’язаний з фільмом Стенлі Крамера «Нюрнберзький процес» ( “Judgement at Nuremberg”), який, власне, і не про Нюрнберзький трибунал як такий (мається на увазі, що він не про Міжнародний військовий трибунал). Фільм вплинув на колективну пам’ять нітрохи не менше ніж сам великий Нюрнберзький трибунал і навіть підмінив спогади про нього, чого не міг би спрогнозувати жоден експерт.

Окрім підміни понять у свідомості американців, фільм мав й інші наслідки. Як вказує у своєму комплексному дослідження фільму Д. Фразер, «Нюрнберзький процес» звів на рівень банальних злочини завзятих послідовників нацизму, тобто, користуючись сучасною термінологією, тривіалізував їх. Більш того, процес у фільмі показаний як політизований та частково контрольований американською окупаційною владою. Цілком ймовірно, що такий образ пересічним американцем був автоматично перенесений на Міжнародний військовий трибунал.

Якби сучасне кіно, що згадує Міжнародний кримінальний суд на кшталт серіалу «Чорний список» (“The Blacklist”) чи «Охоронець кілера» (“The Hitman’s Bodyguard”) набули б зрівняного з фільмом Крамера культового статусу, вони б також могли певним чином вплинути на формування образу цього суду, некоректно зорієнтувавши глядачів на розуміння процесу в МКС. Хоча, можливо, такий вплив на уявлення окремих осіб все ж має місце сьогодні?

Що ж до України, то з нею пов’язаний інший приклад з того ж ряду, що й попередній. Як відомо, Україна двічі направляла заяви про визнання юрисдикції МКС щодо ситуації в Україні. Після цього, МКС потрапив у фокус вітчизняних медіа, та регулярно згадується найпопулярнішими новинарними ресурсами. Щоправда, в таких згадках він фігурує в кращому випадку як «суд в Гаазі», а в гіршому як «Гаазький трибунал». Завдяки цьому, існують великі шанси, що в свідомості багатьох українців саме словосполучення «Гаазький трибунал» стане титулом того образу, який буде створений щодо МКС.

Але яким ж буде зміст цього образу? Частину відповіді на це питання можливо отримати, проаналізувавши ті асоціації, що пов’язані з словосполученням «Гаазький трибунал». Ще з кінця 90-х років Гаазьким трибуналом українські медіа називали Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії (МКТЮ). МКТЮ в той час в пресі зображувався в не надто позитивних тональностях. Більш того, на індивідуальне сприйняття його діяльності впливали ностальгічні спогади про братську соціалістичну Югославію, за якісними товарами з якої в свій час активно полював радянський громадянин. Через це, МКТЮ приписувалися реальні та вигадані промахи та упередженість. Він вважався засобом політичного тиску на керівництво спочатку Югославії, згодом Сербії та Чорногорії і, в кінці кінців, Сербії.

Фактично, використання позначення, використовуваного для МКТЮ, до МКС створює реальні шанси на те, що й МКС буде розглядатися як упереджена інституція, діяльність якої залежить від волі наддержав. Користуючись термінологією згадуваного вище Л. Дугласа, МКС перетворюється за рахунок свого медіа-висвітлення в Україні на культурний артефакт, зміст якого складають ідеї та події, що не пов’язані безпосередньо з діяльністю суду.

Як бачимо, формування індивідуальних образів Міжнародного кримінального суду в Україні залежить серед іншого від того, як до нього апелюють медіа. Це в свою чергу може потягнути прохолодне, або й навіть негативне сприйняття Суду в суспільстві. Останнє створює додаткові ризики щодо впливу МКС як одного з інструментів транзитивної юстиції.



Comments